На сайті 366 гостей та користувачі відсутні

НЕДІЛЯ ЖІНОК-МИРОНОСИЦЬ

 59900725 437123433719526 3430241167856369664 n

ЖІНКИ-МИРОНОСИЦІ.

Звичайні жінки – Христові учениці, вони невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть у ті хвилини, коли більшість апостолів просто розбіглися. І подія, що згадується у цей день, теж, на перший погляд, повсякденна – не встигнувши здійснити поховальний обряд над померлим Спасителем через суботу – час спокою – жінки на третю добу після Його Хресної смерті поспішили до гробу. З собою вони несли миро – дорогу ароматну олію – і йшли до могили помазати тіло Ісуса.

Чи вірили вони в те, що знову побачать Господа живим? Навряд. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом – зі стратою Христа ці тендітні жінки втратили сенс подальшого існування. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, кожен день спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі і змусила бігти до місця поховання Христа. Серце ніби говорило їм: «Поспішайте, і ви побачите те, що радикально змінить ваше життя, зробить його більш осмисленим і набагато глибшим, ніж раніше – в хвилини найбільшої радості».

Величезну чисту віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до могили, тільки тут згадавши, що вхід в поховальну печеру завалений важким валуном, то побачили, вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, вони заглянули всередину і побачили ангела, який сказав їм, що Той, Кого шукають мироносиці, Воскрес і чекає їх у Галілеї. Швидше за все, будь-хто на місці цих жінок зніяковів би, вирішивши, що все побачене – галюцинації і плід збудженої уяви.

Але учениці Христові повірили відразу і без жодного сумніву – отримавши благу звістку, вони кинулися назад у місто, до апостолів, які сиділи в будинку і там переживали горе розлуки з Учителем. Ще більше віра жінок зміцнилася, коли на зворотній дорозі вони побачили Самого Воскреслого Господа.

Біля труни залишилася лише Марія Магдалина, яка або прийшла не з усіма, або просто вирішила побути наодинці, щоб краще зрозуміти, що трапилося. Вона ще не до кінця усвідомила велич цього моменту, і коли перед нею з’явився чоловік, подумала, що це – садівник, і стала питати, куди зникло тіло Учителя. Але Садівник назвав її по імені, причому зробив це так, як робила тільки Одна Людина на землі. Перед нею стояв Сам Христос – живий, воскреслий, реальний! Радості жінки не було меж – вона своїми очима бачила Того, Кого ще кілька днів тому невтішно оплакувала разом із іншими ученицями.

Потім Господь з’явився іншим – апостолам, учням, іншим Своїм супутницям, які всі три роки Його проповіді були з Ним. Але першими радісну новину про Воскресіння Спасителя дізналися саме вони, мироносиці – жінки, які не побоялися ні переслідування старійшин, ні можливої грубості римської варти, яка до моменту явлення ангела стерегла гроб Спасителя, ні інших небезпек, що підстерігають беззахисну жінку вночі. Ученицями керувала любов – та сама любов, якої їх учив Господь, і яка не відає ніяких перешкод – навіть смерті.

Скільки мироносиць було всього – ми достеменно не знаємо. Євангеліє просто перераховує їх по іменах, і тільки лише кількох жінок називає більш-менш конкретно. Церковна традиція дала звання мироносиць сімом чи вісьмом ученицям Христа. Всі вони згодом стали полум’яними проповідницями і потрудилися нарівні з іншими апостолами. А Магдалина удостоїлася честі називатися рівноапостольною – тобто має ту ж славу і понесла той же хрест, що й інші учні-чоловіки.

Богородиця

Традиційно Пресвята Діва не входить у число жінок-мироносиць, але деякі біблієзнавці вважають, що «Марія Іаковова» (Мк. 16: 1) та «інша Марія» (Мф. 28: 1) – це і є Мати Христа. Справа в тому, що Вона після смерті свого чоловіка Йосифа взяла під опіку його молодших дітей від першого шлюбу, і цілком законно вважалася матір’ю Іакова. Але навіть якщо Богородиця і не була серед мироносиць, Вона все одно вважається Першою, хто отримав звістку про Воскресіння Сина – згідно з переданням, ангел явився Їй особисто і розповів найголовнішу новину. Пречиста деякий час жила в Єрусалимі в будинку апостола Іоанна Богослова, якому Господь ще на Голгофі довірив турботу про Свою вже немолоду Матір. Після відходу апостолів на проповідь, Їй теж дістався жереб місіонерства. Спочатку це були землі сучасної Грузії, але туди потрапити Свята Діва так і не змогла. Місцем Її апостольства став Афон, куди Вона потрапила після шторму, дорогою до єпископа Лазаря, який жив на Кіпрі. Деякий час Богородиця жила в Ефесі. Померла в Єрусалимі, похована там же – в Гефсиманському саду. Однак тіла в Її гробниці немає – передання свідчить, що Син на третій день після смерті підніс Її в Небесні оселі разом із тілом.

Марія Магдалина

Відомості про цю жінку плутані. Одні вбачають у ній знамениту євангельську блудницю, яку Христос врятував від побиття камінням? і яка помазала Йому ноги дорогою олією. Інші бачать у ній просту єврейку, зцілену Христом від тяжкої недуги одержимості і біснуватості. Після виходу апостолів на проповідь вона знехтувала усіма тодішніми нормами (жінці заборонялося проповідувати самій) і поодинці ходила з міста в місто, сповіщаючи всім про воскреслого Вчителя. За однією версією житія, Магдалина закінчила свої дні в будинку Іоанна Богослова в Ефесі, доживши до глибокої старості. Інші варіанти її біографії говорять про те, що Марія кінець життя провела в покаянні, близько тридцяти років живучи в печері поблизу Марселя. Перед смертю, згідно із західними житіями, Магдалину причастив священик, який випадково забрів до неї. Він же і поховав святу.

Марфа і Марія, сестри Лазаря

Відомості про цих жінок мізерні. Разом із братом, якого воскресив Сам Христос, вони перебралися з Єрусалиму на Кіпр, де допомагали Лазарю нести єпископське служіння. Де, коли і як померли святі сестри – невідомо.

Іоанна

Вона була дружиною Хузи – одного з чиновників при дворі правителя Галілеї Ірода Антипи. Іоанна займала дуже високе становище, мала великий уплив і зв’язки. У дні проповіді Христа саме Іоанна брала на себе левову частку витрат апостольської громади, піклуючись про їжу і все необхідне для Господа і Його учнів. Є версія, що така щедрість настільки знатної дами невипадкова – на думку ряду тлумачів, син царедворця, зцілений Христом (Ін. 4: 46 – 54), був дитиною Іоанни, і вдячна жінка після цього служила Спасителю всім, чим могла.

З її ім’ям пов’язана історія Глави Іоанна Хрестителя. Як відомо, за свої викриття на адресу Ірода Предтеча спочатку був арештований, а потім обезголовлений за наклепи Іродіади – співмешканки Ірода. Після того, як нечестива жінка поглумилася над Главою ненависного їй пророка, вона викинула свій «трофей» на звалище. Іоанна, бачачи все це і глибоко засмутившись від звістки про смерть Предтечі, таємно вночі відкопала чесну Главу, поклала її в глиняну посудину і поховала на Оливній горі, в одному з маєтків Ірода.

Марія Клеопова

Була двоюрідною сестрою Діви Марії і матір'ю апостола Якова молодшого. (Апостол Яків був названий братом Господнім по плоті. Він написав соборне послання і пізніше був першим єпископом Єрусалимським.) Чоловік Марії – Клеопа (або Алфей) – був одним з учнів Господа, якому воскреслий Христос явився на шляху в поселення Еммаус. Марія Клеопова стояла при хресті поряд з Богородицею, ходила з пахощами до Його гробу. Вона одна з перших побачила Воскреслого і почула Його слова: "Радуйтесь!" (Мф. 28: 9).

Саломія

Теж була родичкою Божої Матері. Дочка Йосипа, обручника святої Діви Марії, народжена від першого шлюбу. Її чоловік Зеведей був простим рибалкою, а сини – Яків та Іоан Богослов – найближчими до Господа апостолами. Христос покликав їх на апостольське служіння одними з перших, і вони були присутні в особливі миті Ісусового життя: на горі Фавор, при воскрешенні доньки Іаіра, при молитві в Гефсиманському саду. Саломія з синами ходить за Господом, слухає Його, служить Йому; вона присутня при Його похованні, приходить з пахощами до гробу.(Мф. 27: 55-56, Мк. 16: 7).

Сусанна

Найзагадковіша з мироносиць. Вона служила Христу від свого маєтку, тобто, мабуть, була досить забезпеченою. Більше про неї не відомо нічого.

День жінок-мироносиць у Православ’ї вважається аналогом 8 березня. Тільки замість сумнівного ідеалу жінки-революціонерки і феміністки-бунтарки Церква показує зовсім інші якості наших матерів, дружин, сестер і подруг. Перш за все, це велика жертовність, самозабуття, вірність, любов і жива полум’яна віра, що може подолати все. Ті самі віра і любов, які повною мірою доступні лише немічному жіночому єству, і які світять навіть у найбезпросвітнішій темряві.